?

Log in

Слід на воді

Recent Entries

lyudmylka

me

View

Navigation

April 21st, 2011


Баришні на кухні почали говорити, що чоловік повинен дарувати квіти, подарунки, відкривати двері машини і т.п. Що дівчинку треба виховувати так, щоб вона теж приймала подарунки і мала високу самооцінку.

Я стала активно заперечувати. Аж завелась. Коли міряєш чоловіка аршином «частота і якість подарунків» - ти або себе напрягаєш, намагаючись підтягти його до своїх стандартів, або себе обмежуєш. А давати дочці цей корявий аршин і казати, що так треба – це взагалі злочин.

Чоловік може не дарувати квіти зовсім не тому, що він жлоб, а тому, що йому шкода зрізаних квітів, чи він не бачить користі в подарунку, який зів’яне через тиждень.

Мій тато не дарував нам з мамою подарунки, але він мамі у всьому допомагає, завжди спокійний і врівноважений, все робить по дому, допомагав на роботі, учив нас з сестрою читати, допомагав в навчанні, збирав мене в школу, говорив зі мною про високе…

Мій чоловік мені подарунків не вибирає – але дає гроші на все, що я хочу або мені треба. При цьому Він дає мені повну свободу дій в тому, як мені розпоряджатись часом і грошима, чим мені займатись, працювати мені чи ні. Таким чином, він дає мені САМІЙ ТВОРИТИ СПОСІБ ЖИТТЯ, ЯКИЙ МЕНІ ПОТРІБЕН. І цей спосіб життя виходить такий, що я іноді зупиняюсь, і думаю: яке ж моє життя класне! По-моєму, заради цього можна не тріпати йому нерви за те, що він не витратив купу часу, щоб купувати непотрібну мені річ.

Затрати сил від чоловіка на пошук подарунків треба компенсовувати підвищеною увагою до нього: тими ж подарунками, супер їдою, особливим затишком. Вимагаєш від чоловіка, щоб приходив вчасно і приносив всі гроші – значить приходь сама вчасно і роби відповідний вклад в бюджет або трудись на благо родинного затишку. Закочуєш йому скандали про затримку ввечері – не ображайся, що тебе теж «не пускають».

А самій нічого не робити, бо я принцеса, хай всі навколо мене бігають – найгірша порада, яку можна дати дівчині.

Дівчинці варто знати: чим більше ти вимагаєш від чоловіка, тим більше ти повинна йому давати. Чим більше ти готова дати чоловіку розуміння, тим кращого чоловіка ти достойна.


April 13th, 2011


Добираємось з дочкою кожен день електричкою з Вишневого до Караваєвих дач. Помітили дивовижний феномен: якщо на платформі  торкнутись зворотною стороною руки до руки чи обличчя іншого, відчувається досить сильна вібрація. Якщо зворотню сторону долоні піднести до вуха, вухо уловлює гудіння, як гудять високовольтні проводи. Спочатку було розмріялись, що у нас якісь екстрасенсорні здібності, але коли ці здібності не підтвердились за межами платформи, зрозуміли, що справа в силовому або електромагнітному полі проводів електропередач.

Хто знає більше про це явище – підкажіть як воно називається, я би про нього почитала. А будете їхати з кимось електричкою – поекспериментуйте. Очікування електрички перетвориться на чудову розвагу.


April 12th, 2011


Я боюсь загадувать надовго. Я боюсь зізнатись собі, що пропрацюю на роботі більше 2 років. Я боюсь сказати собі, що буду працювати в одній галузі найближчі 10 років. Я боюсь сказати, що я хочу ще одну дитину. Я боюсь сказати, що хочу мати власний бізнес і у вимірюваному майбутньому (5 років), я його зроблю.

Чому так? Я ж цього дійсно хочу. Може, тому, що приємно насправді отримувати від життя добрі сюрпризи? Чи тому, що наші фантазії не завжди витримують випробування життям?

Довготривалі проекти – признак зрілості. Молодь хоче «все і зразу». Зеленому працівникові не під силу охопити напрямок роботи – йому треба давати чіткі короткі задачі: напиши статтю на 1 сторінку на задану тему, збери дані в табличку, тощо.

Певні дії мають свої наслідки, і людині з малим життєвим (чи робочим) досвідом дійсно складно їх співставити багатоходові причинно-наслідкові зв’язки. Однак на те і прогрес, щоб навчитись це робити.

Завела Excel файл для довгострокових планів. Побачу, що з цього вийде.


April 11th, 2011

Писати радісне

Share
me

Вам доводилось плакати над книжкою? Мені-так.

Згідно мого хіт-параду, найбільше сліз викликали (в хронологічному порядку, коли читала):

1.       «Белый Бим, черное ухо»

2.       «Материнское поле», Чингиза Айтматова

3.       «Отверженные», Виктора Гюго.

Сьогодні мова про «Материнское поле». Велика Вітчизняна Війна, мати відправила на війну 4(здається) синів і чоловіка, і жоден з них не повернувся. А потім ще й  невістка померла під час пологів. Я коли читала, рюмсала всю повість.

Набагато пізніше я почула геніальну фразу. Хочу нею поділитись. Діло було на Тарасовій горі. Екскурсовод групи розказала: «тут в селі Канівського району була мати, яка провела на війну 5 синів, і жоден не повернувся, АЛЕ БУЛА МАТИ, У ЯКОЇ НА ВІЙНІ БУЛО 7 СИНІВ І ВСІ ПОВЕРНУЛИСЬ!»

Я би про таку почитала. Як стати такою?


Про щоденники

Share
me

Я вирішила змінити формат блогу: Якщо раніше я писала сюди те, що носила в голові місяцями, зараз накопилось багато цікавих думок, і часто приходять нові, не менш цікаві. Часу більше не з’явилось, тому тепер тут часто з’являтимуться швидкі нотатки, написані за пів годинки. Якщо побачу, що якість упала – колись причешу ці думки.

Писати сюди хочу і буду: написані думки набувають більшої сили. Завдяки цьому блогу я зрозуміла одну річ: бувають «сирі» теми (коли бачиш проблему і роздумуєш над її вирішенням) і «зрілі» (коли продумав, пережив і сформулював готову відповідь). Достойні озвучення і ті й інші: «сирі» так швидше «зріють», а «зрілі» звільняють місце для нових. От тільки наша публіцистика чомусь закидає народ лише питаннями, так ніби вирішення не існує – а воно ж є! Тому я дуже рідко читаю газети.

Цього року я записую всі думки, у мене 5 паперових щоденників:

1.       Робочий: живе на роботі, обслуговує робочі питання.

2.       Будівельно-інтер’єрний – тут все, що стосується оформлення дому.

3.       Домашній А5 – тут я пишу що зробила за день і просто думки, які виникли вдома.

4.       Домашній А4 – коли думок скільки, що впорядкувати їх може тільки велика MindMap.

5.       Транзитний – живе у мене в сумці. Тут думки, які виникли по дорозі, думки з дому, які треба втілити на роботі, думки з роботи, які треба втілити вдома.

В блог я збираюсь видавати найбільш сформульоване і пережите з усіх цих думок. Побачимо, що з цього вийде.

April 5th, 2011

      Ми вчимось різним речам, щоб комфортно почувати себе в цьому світі:
- добре працювати - щоб нами були задоволені колеги і начальство і платили нам гроші;
- іноземні мови - щоб розбиратись в більшому потоці інформації і відчувати себе людиною в іншомовному серидовищі;
- комп'ютерній грамотності - щоб не бути пітекантропом в сучасному світі;
Можна продовжувати до безкінечності: будь-який навик допомагає нам в житті, і немає нічого більш природнього, корисного і хорошого, ніж набувати практичних навиків. Діти це роблять з першого дня життя: вчаться сидіти, ходити, істи самостійно і т.д.
     Цієї осені я вчилась кататись на ковзанах, і у мене виникла теорія про серидовища: людина може десятиліттями не опинятись в певному серидовищі (напр., не ходити на ковзанку), а потім опинитись там, відчути себе страшенною незграбою, почати вчитись премудростям нової справи, відкривати нові сторони, можна вчитись у майстрів цієї справи, і через деякий час відчути, що це серидовище дарує дійсно багато радості (напр. коли тримаєш рівновагу на ковзанці і набираєш темп - незрівнянне відчуття) . І відчути, що це серидовище стало твоїм. Або ж після першого разу зрозуміти, що це не твоє і твоїм ніколи не стане - до такого висновку я дійшла після пейнтболу, коли зрозуміла, що моє тіло варте кращого, ніж синяки від кульок.
     Кожен обирає собі серидовища, які хотілось би освоїти і в них залишитись - для когось це вишивка за пяльцями, для когось це альпінізм з адреналіном, для когось це спілкування з дітлахами... Але всюди процес один - від незграбності до майстерності за допомогою вправ і порад тих, хто це вже проходив.
     Вчора спало на думку, що велике місто - теж сердовище: можна поїхати і побачити просто будови, можна із супроводом хорошого гіда побачити велику історію і зміст міста, можна вивчити його вулиці і відчувати себе тут рибою в воді.
     Можна сказати, що все наше життя на цій планеті - адаптація до серидовища цієї планети. І можна бути тут незграбою, а можна - майстром цього життя. І отримувати від цього життя справжнє задоволення. І є люди, які цей шлях проходили, і ставали майстрами щасливого життя.

April 4th, 2011

Гра в кольори

Share
me
Ми з доцькою полюбляємо по дорозі в школу і додому розважати себе словесно-логічними іграми.
Сьогодні вона запропонувала називати по черзі кольори, мовляв їх є багато - не лише основних сім. Було цікаво: я намагалась згадати кольори фарб: охра,сепія,індіго...Помітили, що кольори часто називали на честь фруктів-овочів(персиковий, баклажанний, малиновий...), або дорогоцінних каменів (рубіновий, бірюзовий, малахітовий...). Після гри мені дуже захотілось малювати, а Надюшці змішувати фарби і ставити крапочки(мабуть, вийшла б абстракція).
Згадувала, що в ескімосів є більше десятка назв відтінків снігу, і думала, що в нашій культурі теж все гаразд: просто нам приємніше згадувати кольори моркви, абрикосів, смородини.

November 23rd, 2010

Про сучасність

Share
me
"Хіба зараз сметана? От колись була... густа, жирна..." Нам не раз доводилося чути подібні фрази. Я вибрала цей молочний продукт з політкорекності, насправді ж критиці піддається все сучасне: і мужики не ті пішли, і дівчата не такі, і погода не така, а за "молодьож" і говорити нічого.
З ностальгією згадують минуле не тільки бабульки на лавочках: професор музики розкаже вам, як колись слухали Ліста чи Глінку, а зараз той нікудишній рок; культуролог проспіває диферамби вишивці минулого або іншим народним ремеслам; філолог зітхатиме за забутими словами і віршами; а еколог взагалі - як розкаже як зараз все жахливо прорівняно з минулим століттям (озонові дірки, вирубані ліси і.т.д) - то хоч сядь та плач.
Бабульку, яка хвалить совок, досить легко сприймати іронічно, а якщо дуже вже кричатиме, то сказати: "Так, було - одні чоботи на всю сім'ю, а в магазині тільки тюлька, загорнута в газету". А письменники і екологи так заражають своїм баченням, що часом справді стає шкода, що їздиш не на коняці(а на шумних автомобілях), вечори проводиш не за вишивкою і співом (а, який жах! уткнувшись в комп), а в хаті немає печі з лежанкою.
Признаюсь, я на це велась. І в якийсь момент я зрозуміла: викресувати вогонь кресалом може й прикольно, але поки його так добуваєш, ті, що скористались запальничкою, вже напились чаю. ЗІ СВОЇМ ЧАСОМ ТРЕБА ЖИТИ В МИРІ.
Ті, хто хвалить минуле, насправді, навіть не намагаються роздивитись тих самих рис зараз:
- Сучасні виконавці класичної музики часом демонструють віртуозність, що перевершує попередників,а завдяки техніці звукозапису їх почути можуть мільйони;
- Письменники пишуть яскавіше, образніше і більш захоплююче, ніж класики;
- Майстри художніх ремесел створюють нові шедеври, зокрема ковалі вже не підковують коней, а роблять чудові прикраси для будинків; а вишивальницям доступний величезний вибір тканин, схем, матеріалів тому майстрині створюють справді стильні речі, що дивують гармонією кольору, форми і фактури.
Я тут перерахувала лише "вічні" заняття, але останні десятиліття дали ще сотні нових можливостей: досить назвати інтернет і мобільний зв'язок, що допомагають вирішити за день питання, яке раніше потребувало кількох тижнів поїздок чи сидіння в бібліотеці.
Любителі поетизувати минуле чомусь забувають проблеми минулого часу: злидні, смертність від інфекційних хвороб, і ще десятки помилок. Зате в явищах сучасності бачать лише недоліки.
Звісно, наша епоха теж має купу питань, які треба буде виправляти - досить згадати виснаження природних ресурсів. Але над їх вирішенням вже працюють, і я вірю, що ми побачимо своїми очима відповіді на ці питання - адже зараз проблеми вирішуються справді швидко.
Відчуваю, ця тема надто об'ємна для короткого поста, але так хочеться побажати сучасникам РАДОСТІ ЗА СВІЙ ЧАС:
- Радості, що вечори ми проводимо біля ламп, а не чадних каганців;
- Радості, що ми можемо купити сотню найменувань продуктів, а не стояти тиждень в черзі за цукром, як при совку;
- Радості, що ми можемо знайти вичерпну відповідь на питання за компом з інтернетом, і не треба замовляти десяток книг в бібліотеці і чекати пів дня;
- Радості, що людство знає десятки шляхів вирішення конфліктів і проблем, в той час як за часів Франка і Лесі Українки навіть найсвітліший розум міг уявити лише: "лупайте сю скалу" чи "він різав все, що паном звалось";
- Радості, що для того, щоб розгрузити машину цегли досить подзвонити крановщику, і не треба 5 людям день пахати до упаду (саме цей факт надихнув мене співати хвалу сучасності).

А проблеми сучасності - коли їх не було? Для того і є голова, щоб їх вирішувати.

May 4th, 2010

Про вік

Share
me
Коли мені було 20, я збирала, як цінну колекцію, враження про людей, про яких можна сказати: "коли я буду в її віці, я би хотіла виглядати як вона". Цікаво, я досі їх пам'ятаю, хоч з деякими з них я навіть не була знайома - просто бачила в метро чи в автобусі. Коли я бачила, що хтось в 40-70 живе добре, я вірила: якщо їм вдалось побудувати достойне життя - вдасться і мені.
Зараз та колекція вражень під назвою "Мої роки- моє багатство" склала цілісну картину: жити добре в будь-якому віці можна й треба.
Думала поділитись тут картинками зі своєї колекції, але при письмі вони стають нудним переліком заслуг, а до серця говорять не заслуги, типу "виростила 2 достойних дітей 4 онуків" чи "заслужений працівник культури", а здатність цих людей живо мислити, робити в свої 70 років те, на що не здатні інші, гнучко реагувати на мінливе сучасне життя.
Всі ці люди і зараз активно працюють: завдяки своєму досвіду, вони роблять свою роботу блискуче. Вони реалізовані особистості - чи на роботі, чи в сім'ї, чи в обох галузях.
Чому я це все пишу? Ми бачимо на кожному кроці приклади жалю за молодістю, яка пішла. Але якщо подивитись уважніше на цю вредну бабку, чи противного дідка, бачиш, що і в молодості вони були нічим не кращі - вони ні до чого не прагнули, скандалили, руйнували свої відносини, не особливо трудились, щоб робити свою роботу добре. А ті, хто робили інакше - зараз і живуть інакше.
Сьогодні моя формула достойного життя - "досягти такої майстерності, де вік - лише її підтвердження, і на цьому не зупинятись". Побачимо, що з цього вийде років через 40...
А поки що приведу слова того, хто вже побачив: Анатолій Некрасов, автор книг з практичної психології, батько і дідусь:
"Уважение зарабатывается не прожитыми годами, не делами, а качеством собственной жизни."
"Мудрые, осознающие свое предназначение пожилые люди - это золотой фонд нации".

April 29th, 2010

"Ремонт не можна закінчити, його можна зупинити" - це про безкінечний процес вдосконалення.
...Пів року тому мені здавалось, що я привела в порядок гардероб (все випрала, випрасувала, підігнала по фігурі, позбавилась того, що не носиться). Сьогодні гардероб з речей "готових до вживання" мене вже не влаштовує - треба зробити їх стильними, доповнити комплектами, з якими вони "звучатимуть".
...Три місяці тому, я думала, що навела порядок в інформації (викинула те, що ніколи не читатиму, запхала в далекі антресолі книги, з яких зараз ніякої користі, упорядкувала і розставила пріоритети в тому, що мені зараз треба).
Зараз я знову розбираюсь з інформацією. І думаю: чому я можу з впевненістю відкласти в категорію "книги, до яких немає потреби повертатись" лише художню літературу, а з прикладною інформацією так не виходить?
Хтось мудрий придумав, що є різні рівні усвідомлення:
1. прочитати
2. зрозуміти
3. використати
4. уміти навчити (за іншою версією - проаналізувати результат використання)
Прочитала(1р-перший рівень) я цей вислів так давно, що навіть не впевнена, що правильно його згадала. А от зрозуміла по-справжньому (2р-другий рівень) його лише зараз.
Щоб зрозумітицю думку, треба прикласти її до того, в чому чогось досяг. Візьмемо німецьку мову: вчила я її, розбиралась з граматикою, робила вправи(1р-2р), далі пощастило з використанням - спілкувалась з носіями мови, вела переписку (3р). Не навчила ще нікого, хоч пояснювала окремі розділи (4р). Тому тримаю дома кращі підручники, хоч місцями знаю їх напам'ять - раптом комусь треба буде щось пояснити.
Актуальний мені приклад із швейною справою. Я добре розумію описи техніки крою і шиття(2р), пошила пару десятків речей(3р), зараз викладаю на курсах (освоюю рівень 4). Саме тому "обростаю" професійною літературою - хочу викладати добре.

Резюме: Проблеми нашої освіти в тому, що вона топчеться на рівнях 1-2 і заміняє "використав-навчив" на "здав-забув".
Резюме для себе особисто: зробити використання головним критерієм істини в усій роботі з інформацією. Іншими словами: не вмію використати - нічого умнічать.
Powered by LiveJournal.com